Дефіцит пройшов, а осад залишився

249

Ось історія про крани. «Навіщо, — запитує автор, — тримати на горищі шість несправних кранів, коли можна поїхати на найближчий будринок і купити?» А до цього були подібні історії про стару дитячу одяг, всю в латках і неотстирываемых плямах, про стару взуття давно забутих фасонів, про старі продавлені дивани і поламані стільці на дачі. І завжди питання: чому, навіщо?

Запитували — відповідаємо: тому що у всіх цих випадках старий мотлох збирають люди, застали СРСР, час тотального дефіциту. Коли можна було піти і купити новий кран в магазині — тому що там не було кранів, сантехніка в дефіциті. Коли можна було піти і купити нову дитячу одяг — її просто не продавали, а якщо і продавали, то вона була абсолютно неюзабельна, як зараз кажуть. Коли в магазинах не продавали нормального взуття, не можна було купити меблі без черги на півроку, а гарні стільці останній раз «викидали» у продаж три роки тому, в кількості 12 штук на весь місто.

Тому краще зберегти кілька поламаних речей, щоб потім при необхідності хоча б спробувати зібрати одну придатну, замінивши гвинтик від першої, гаєчку від другої, пружинку від третьої і так далі. Скрутивши всі разом синьою ізолентою, для наЕкшн ності. Так було заведено, так люди жили роками, звикаючи до необхідності зберігати все, що може колись стати в нагоді на запчастини.

А що ж тут задолбали? А задовбали всі ті, хто зараз любить виступати: «А от у часи СРСР…» Ось вам спадщина СРСР: доводилося зберігати мотлох, бо не можна було просто «піти і купити». Хочете? Тоді готуйте місце на горищі для непотребу…