Дурість і покарання

31

Працюю в невеликій фірмі, чоловік десять всього. Ледве тримається на плаву, на вірі і чесному слові.

Керував нею мужик — майстер своєї справи, але як бізнесмен — нуль повний. І цим користувалися. І ось приходить його син, для якого це все робилося. Добрий хлопець, тільки отримав диплом. Рік він в конторі на побігеньках — всім допомагає, навчається і заглиблюється. По вихідних ходить на потрібні йому курси, що читає потрібні книги — готується. За батьком спостерігає, примічає його помилки, дивиться як спілкуються з клієнтами та робочими.

І весь цей рік більша частина співробітників хвалиться йому, як вони його батька обманюють, як ухиляються від роботи, як отримують премії нічого не роблячи. А син слухає і хитає головою. А потім цей рік проходить.

І що тепер? А тепер в конторі працює цей хлопець, його батько, бухгалтер, я і купа нових працівників. І мінімум раз в тиждень я при випадковій зустрічі від колишніх товаришів по службі слухаю стогони про сволота, що їх несправедливо звільнила, що пройшла по їхніх головах, що не пам’ятає, як вони його всьому навчили.

А чому вони його вчили? Як начальника обкрадати? Чим вони хвалилися? Тим що батька його кидають і його родина сидить у борги, щоб платити їм зарплату? Нехай радіють з того, що справу вирішили без суду.

Самі винні — задовбали.