Листівка — кращий подарунок

165

Є у мене бабуся. Славна насправді жінка, але, як і всі, зі своїми тарганами. Її пунктик полягає в тязі до демонстративності, особливо на тему «як мене люблять діти і онуки».

Чомусь ще в бутність мене дитиною вона вбила собі в голову, що демонстрація моєї любові в обов’язковому порядку повинна включати в себе підписану листівку на день народження. Хтось скаже: «Фігня! Шматок картону, чи що, купити складно?» Нескладно, зовсім, тим більше що я люблю свою бабусю, і якщо її це порадує — немає проблем, але бабулю буквально перемикає на цю тему, і вона постійно займається «вибиванням» листівок. Ось кілька випадків з життя.

Отже, я — молодша школярка. В силу віку мене не відпускають сильно далеко гуляти поодинці, тим більше в нерідному місті (бабуся жила у восьми годинах їзди від нас). Тому, поки бабуся ходить по супермаркету, я стою там же біля стенду з листівками, вибираю. Ніби зупинилася на одній, вирішую, що прийду сюди пізніше з мамою і куплю її для бабусі (гроші збирала сама, зі всяких там «на мороженку-шоколадку»).

Тут підходить бабуся і зауважує листівку. Висловлює захоплення, говорить, що хороший вибрала, мовляв, купиш. На жаль, коли я трохи пізніше приходжу з мамою в магазин, потрібної мені листівки вже на вітрині не виявляється. Окей, вибираю іншу, дуже, на мій погляд, симпатичну, з мишками бабусею та онукою. Вони разом читають, гойдаються на гойдалках, гуляють. На додаток — віршик про найкращу в світі бабусю. Мило, купую.

Будинки підписую (посилено ховаючись від майбутньої іменинниці), вранці вручаю. Що я чую у відповідь: «Ну чому ти не купила ту листівку?» Не за що, бабуля, щасливого дня народження. Папа швидко відводить мене в іншу кімнату, де заспокоює.

Я — дівчинка-студентка, тільки-тільки устроившаяся на підробіток. Пишаюся собою трохи більше ніж повністю. Купую бабусі подарунок, довго вибираю різні засоби для ванної (бабуся фанатка валяння в теплій воді в пластівцях піни), вже по приїзді купую красивий букет квітів (приїхали прямо в день народження).

Відкривається двері, бабуся оглядає радісну мене і видає: «А де листівочка?» Листівочка, до речі, лежала в пакеті з подарунком, але дуже хотілося в той момент жбурнути все на підлогу і звалити в сторону автовокзалу. Положення знову врятував папа.

Я — мама в декреті. Раз у тиждень у неділю я в обов’язковому порядку дзвоню бабусі — дізнатися, як у неї справи. Напередодні її дня народження я набираю номер. Розповідаю про себе, чоловіка, сина, кішку. І що чую? Правильно! «А ти вже підписала бабусі листівочку?» Скриплю зубами. Красива листівка лежить на підвіконні, чекає свого часу разом з любовно обраним подарунком. Але після такого питання все бажання її підписувати вже пропало, ніби з-під палиці робиш.

Приблизно те ж саме відбувається щорічно. Змінюються деталі, але суть одна — бабуся наполегливо вимагає листівки. Дорога бабуся, незважаючи на те, що я вже давно визнаю листівки тільки у вигляді конвертика для грошей в якості подарунка на весілля, я виберу для тебе найгарнішу, напишу на ній теплі слова і вручу тобі в твій день народження, але не треба цього вимагати і займатися вибиванням».

Задовбали!