Не поспішайте стрибати з обриву, вас чекає ще одне невиконане справу. Казка

99


Чоловік сидів на самому краю обриву. Важко зважитися, навіть якщо прийшов останній край. Важко зробити останній рух. Він дивився вниз і безодня вдивлялася в нього і маніла.
— Посунься! — сказав голос праворуч.
Чоловік повернув голову. Великий чорний кіт з білою смугою на чолі стояв поруч. Людина не здивувався. Чого ще може дивуватися той, хто сидить на самому краю? Він посунувся і кіт сів поруч.
— Кохання, одруження, діти, позика на квартиру і машину? — запитав пухнастий.
— Точно, — відповів чоловік. Все правильно. А платити нічим, немає грошей. Який я їм батько і чоловік, якщо не можу. Їм буде краще без мене.
— Ось воно що! — промовив кіт. Так у мене те ж саме, тільки без позики. Ми з тобою ніби як друзі по нещасть. Мабуть, стрибати разом доведеться.
Чоловік подивився на кота. А я і не знав, що у вас теж такі проблеми.
— А то! — відповів кіт.
— А знаєш? — сказав він. Якщо ти не проти, то стрибнемо через годинку. Ти б пригостив мене наостанок віскі, дуже вже я люблю його.
— Та невже п’єш? — здивувався чоловік.
— Буває, — відповів кіт.
— А в мене грошей немає — сказав чоловік і поліз у кишеню. Папірець зашурхотів між пальцями.
— Ти дивись! — здивувався він, звідки б? Звідки вона взялася?
І він витягнув п’ятдесят доларів і довго їх розглядав. Потім встав і вони з котом пішли в самий великий бар. Кіт сказав, що йому там дуже подобається. Чоловік сів і замовив на всі гроші віскі.
— Для мене і кота — сказав він і офіціант поперхнувся, але звичка виконувати замовлення взяла своє.
А потім вони пили, говорили і плакали, а потім обіймалися і сміялися, згадуючи щасливі хвилини життя. А потім хтось включив веселу музику і вони не змогли втриматися.
А потім таксі увезло їх до дому людини.
Коли кіт підвів його до будинку, обидва були п’яні. Чоловік ледве стояв на ногах. Він боявся дзвонити додому і сів біля дверей. Сів і заснув, а кіт… А кіт наблизив до нього свою морду.
— Адже Я не забув той шматок м’яса — сказав він. Пам’ятаєш, той з бутерброда, який ти віддав мені. Це був самий смачний вечерю в моєму житті. Мій останній вечерю, а ти з’їв шматок хліба тому що віддав своє м’ясо голодному, мокрому, чорному коту на розі. Це був я. Я не забув тебе. Спи спокійно. Тепер є у тебе свій котячий ангел, а ми своїх не здаємо.
Кіт розвернувся і вийшов на вулицю. Великі чорні крила розкрились за спиною і він злетів у чорне нічне небо. Туди, до зірок. Туди, де живуть ангели і всі світлі душі.
А на ранок хазяйка самого великого бару, яку всі називали Залізна леді за характер і тяжку долю прийшла на роботу. Офіціант сміючись, розповів їй про дивного погано одягненого чоловіка з п’ятдесятьма доларами, який говорив, що навпроти нього сидить чорний кіт.
Залізна леді зблідла і схопилася руками за горло.
— Чорний з білою смугою на голові? — запитала вона.
— Так — відповів офіціант. Звідки ви знаєте?
Знаю, — сказала вона. Це був він. І вона кинулася до телефону і довго дзвонила в службу таксі прохаючи дати їй номер того, хто вчора відвозив чоловіка від їх бару. А потім вигребла все з каси, а потім поїхала до банку і зняла всі гроші. А потім дістала заповітну стару коробку з-під черевиків з написом 1875 рік. Вона склала туди пачки грошей і поїхала на таксі до того дому.
Двері їй відчинила маленька жінка у старому халатику. За нього трималися двоє діточок. Хлопчик і дівчинка.
— Я приїхала віддати вам коробку, яку вчора забув ваш чоловік» Залізна леді сказала.
Жінка взяла важку коробку і відкрила її.
— Боже мій! — скрикнула вона і впустила її на підлогу. У мого чоловіка не може бути стільки грошей.
— Це від друзів — сказала господиня бару.
— Немає у мого чоловіка друзів — відповіла жінка і взагалі нікого крім нас немає.
— Тепер є — сказала Залізна леді. Тепер у нього багато друзів. Ми всі його друзі і вона обняла маленьку жінку.
— Я не можу вам все пояснити, але ви повинні взяти ці гроші — сказала господиня бару. Це мій борг йому. Так треба. Візьміть для дітей. І вона повернулася і пішла, а маленька жінка у старенькому халатику довго дивилася їй у слід.
Залізна леді сиділа на лавці. Сигарета тремтіла в руках, а по щоках текли сльози. Вона згадала, як чорний кіт з білою смугою прийшов до неї, коли настав останній день. Він прийшов і не дав їй зробити останній крок з обриву. А на наступний ранок до неї додому прийшов дивний, смішний і товстий господар картинної галереї в дорогому костюмі і довго доводив їй, що вона забула у нього ось цю саму коробку з написом 1875год набиту грошима.
Не спешите прыгать с обрыва, вас ждет еще одно невыполненное дело. Сказка супер
А потім він втомившись став перед нею на коліна і просто попросив взяти все це. Просто, тому що так треба.
На ці гроші вона відкрила найбільший і найкращий ресторан у місті. А ту галерею їй так і не вдалося знайти, хоча потім вона об’їздила весь місто. Так і зберігалася у неї ця коробка з-під старих черевиків. А ось тепер знадобилася. Знадобилася.
Залізна леді встала і пішла. Вона йшла просто на вулиці. А чорний кіт дивився на неї й усміхався. Він знав, що коробка піде далі. Піде далі між людьми і обов’язково потрапить в руки тому, хто не пошкодує свого останнього шматка для голодного, мокрого і тремтячого від холоду кота.
Не поспішайте стрибати з обриву. Не поспішайте. Може бути у вас за спиною стоїть чорний кіт з білою смугою на голові. Він ніколи не забуває. Ніколи. І обов’язково прийде. Треба тільки вірити.