Не зїм, не понадкушую

22

Так вже вийшло, що я божевільний. Але не буйний. «Стабільний», як кажуть в наших колах. За статистикою я повинен бути вже мертвий. Ну, не живуть шизофреніки без нагляду більше 19 років. Виходять у вікно, ріжуть вени, вішаються, топляться або тихо згасають у спазмах.

А мене задолбали, що будь-який, почувши про мій діагноз, сахається так, ніби я його зараз расчленю, аки Декстер, або з’їм, як Ганнібал Лектер. Задовбав штампований образ маніяка-божевільного. Маніяки, нехай буде вам відомо, в колі знайомих, друзів і сім’ї — милі і найтихіши люди. Похмурий і насуплений, хто ненавидить людство шизофренік, який у дні нападів просто забивається з нейролептиками під матрац, тому що його нудить від будь-якого запаху, звуку і дотику, — зовсім не те, що може вам погрожувати.