Ні, не забуде ніхто ніколи шкільні роки

46

Я вчуся вже на другому курсі університету, але при слові «школа» досі зводить зуби. Часом здається, що школи спеціально влаштовані таким чином, щоб провести дітей через усі кола пекла, — знайте, мовляв, яка буває життя, загартовуйтеся.

Перший клас. Ранок, зима, темінь, важкий ранець, смєнка, незручні черевики з довжелезними носами і лижі. Будучи самим слабким дитиною в класі, кататися я на них толком не вміла. Натомість, слава богу, вміла збирати і правильно нести. Але от інші діти не вміли. Спасибі тобі, дорогий однокласник, за порвану куртку! Адже нести незібрані лижі і палиці оберемком, як шлагбаум, а потім ще й різко розвернутися — це норма, в такому віці про жодні наслідки не думається. Але тобі, люба наша вчителька, яка ще більше спасибі! Подивившись на розрізаний наконечником палиці рукав, ти всього лише знизала плечима і сказала: «Ну, не в око!»

Дорога наша адміністрація, як же я вас люблю за ревний контроль за шкільною формою! «Учні не повинні одягатися краще вчителів!» — ви твердили нам. Да-а-а, джинси за 500 рублів — розкіш. Але ні, які джинси, що за джинси, гей, батьки, ваша дочка ходить у джинсах, п’ятою точкою крутить перед хлопчиками, шалава майбутня! Це, до речі, у п’ятому класі — джинси гармошкою, на виріст років на п’ять, у поєднанні зі старою водолазкою. Але окрема пісня почалася, коли адміністрації припекло обрядити нас в сукні і фартухи. Коли дивишся на завуча в вовняних штанях з начосом, а сама ти в жахливому синтетичному сукню, гнітючому горло, не дихаючому, робила тіло вологим і холодним, як жаба, крижаному взимку і нескінченно жаркому восени і навесні, хочеться розбити її гордовите обличчя. До того ж її зовсім, мабуть, не турбує відсутність роздільних роздягалень. Штани ми, мабуть, прямо перед хлопчиками повинні переодягати. Що, вибачте? Що-о? «Колготки тепліше надіньте»? В -30 (ми ж старшокласники, а значить, повинні перти в цей філія психушки і в штормове злочин, і напередодні Апокаліпсису) не врятують навіть п’ятеро колготок, тільки штани з болоньї з теплим наповнювачем. Я не хочу застудити нирки і жіночі органи, до того ж перенесений раніше цистит дає про себе знати при будь-прохолоді.

Так, мої кохані однокласники скинули мене зі сходів. За шкварник. Так. Ні, я не сама. Я не суицидница. Що?! Ні, я не п’яна, я взагалі не п’ю! Ах, скинувши мене — синку якийсь шишки в РОНО, та вам не потрібні проблеми? Ну, що я поделаю проти такої величезної сили…

Дорога класна, ми для вас «одна натовп, навіть осіб не розрізнити»? Але ж ви ведете нас вже сьомий рік, до випуску готуєте — і не пам’ятаєте навіть осіб? Але ви завжди ображаєтеся, якщо, не дай бог, хтось помилиться у вашому імені-по батькові.

Ах, ще одне питання до адміністрації. Навіщо ви переповнили школу в три з половиною рази? У класі по сорок чоловік, з них половина — неблагополучні. У такій обстановці і поворухнутися страшно. А, мені треба було вести себе по-іншому? Не малювати тварин, тихо сидячи за своєю аж сьомий партою третього ряду, а відбиватися? Пробували. Ось тільки після самозахисту я сама від вчителів і огребла. За фінгал. Фінгал-то розсмокчеться, а мені порваний портфель ніхто не зашиє і новий не купить, так як з грошима у нас тоді був великий напряг. Ну добре, я спробую розчинитися в стіні, все одно немає бажання з кимось спілкуватися. Знову я винна? Ах, я жертва, я провокую їх… Чим? А, беззахисним поведінкою. Замість того щоб заспокоїти своїх улюблених орангутангів, синків спонсорів класу, ви звинувачуєте мене. І ваші звинувачення звучать для кривдників як схвалення. За це вам велике спасибі.

Так, з усієї паралелі я одна вибрала на ЄДІ цей предмет. Ні, я не відмовлюся від нього, мені він потрібен для вступу. Ні, я не піду на іншу спеціальність. Так, вашому супроводжуючому доведеться мене одну везти в іншу школу. Ні, я не знахабніла, на відміну від вас.

Що-о-о? Двадцять тисяч на випускний? У тому мізерному ресторанчику? А морда не трісне? Я все розумію, «зарплата маленька, за те, що в столову дітей веду, мені рубль платять, а ви невдячні, ко-ко-ко, кудах-тах-тах», але, на мій погляд, за такі гроші нам як мінімум в Кремлі випускний повинні робити, а не в цій шараге. Ні, ідіть ви в пень зі своїм випускним! Не піду, бо не люблю ні одну цю пику, не люблю пити і не хочу витрачати гроші. І з останнім дзвоником теж ідіть туди ж. Здався мені ваш капусник — я готуюся до ЄДІ. Так, зрадник, нехай. Стерва теж. Так, не поважаю вас всіх. Більше скажу: ненавиджу.

Школа, прощай! І прощайте, однокласники. У мене нарешті нормальне життя, купа друзів, коханий чоловік, улюблена спеціальність. Я щаслива. І навіть задолбанность у мене вже не бомбить — так, легкий димок залишився. А ось тим, хто ще протирає свої китайські штани і потворні сукні про драні стільці цього холодного, незатишного будівлі, щиро співчуваю і прошу: тримайтеся!