Останнє слово обвинуваченого…

43


Володимир Микин
— Ваша честь, прошу вислухати мене і не карати занадто суворо.
Справа була так: повертаючись з села Усолья в місто Переславль-Залеський, я зупинив попутну вантажну машину. В кабіні місця не було, і водій запропонував мені залізти наверх, попередивши, що в кузові у нього порожній гріб, який він везе в Переславль.
Оскільки почався сильний дощ, а парасольки у мене не було, я, не знаючи куди сховатися, заглянув під кришку труни, і, переконавшись, що труну простий сосновий, без внутрішньої оббивки, заліз у нього і закрився кришкою.
Через деякий час машина зупинилася, і я почув, що в кузов лізуть жінки. Вони спочатку притихли, а потім розговорилися. З їхньої розмови я зрозумів, що вони втрьох везуть на переяславський ринок гриби та ягоди для продажу.
Дощ тривав, і я вирішив не вилазити з мого тимчасового укриття, поки він не скінчиться.
Потім краплі перестали барабанити по кришці. Я підняв кришку і лише запитав: «Баби, дощик зразок скінчився?», а вони заверещали і на ходу пострибали з кузова.
Ваша честь, я усвідомлюю, що повинен був якось попередити жінок, що я живий: можливо, сказати про це, не відкриваючи кришки, або тихенько постукати і попросити дозволу вийти, або ще як-небудь дати знати, що я для них небезпеки не уявляю.
Повірте, у мене навіть в думках не було, що я їх налякаю.
Прошу врахувати, що я каюся в необдуманном вчинок і готовий допомогти матеріально тій жінці, що при падінні зламала руку й інший, -яка стала після цього заїкатися.
Обіцяю, що не буду більше залазити в труну ні при якій погоді.
До самої моєї смерті.
Последнее слово обвиняемого... истории из жизни