Поклади, де взяв

373

Знаєте, я з того покоління людей, які з мрійливою тугою в серці згадують приємні моменти з дитинства, яке пройшло в так званих «лихих 90-х». Давайте не будемо розводити баталії, як добре чи погано було те час, суть не в цьому. Я згадую 90-і тільки тому, що моя задолбашка бере початок з тих років.

Грошей у нас, як і у багатьох в той період, було не багато, а друзів і родичів — навпаки, і все приятелювали. І ось якось так завжди виходило, що з порожніми руками надаватися було непристойно (навіть якщо не ти в гостях, а до тебе прийшли), і рідня що робила? Правильно! Дарувала (найчастіше дитині) щось зі своїх речей. І найчастіше це була книжка або іграшка молодшого дитини. Тобто мої.

Я буквально бачу, як вже роздуваються щоки у опонентів — мовляв, зрозумій батьків і не будь жлобом. Я розумію і я не жлоб. І тоді все розумів. І жодного слова не говорив, приймаючи ситуацію і тільки іноді ховаючи саме-саме важливе для мене, щоб ні-ні.

Але ось пройшли роки і навіть десятиліття. Такої ситуації давно немає. Ось тільки з тих пір я страшенно ненавиджу, коли чіпають мої речі. Зовсім. Тому що люди, які пережили той період, ні-ні, та й мають звичку, прийшовши до тебе в гості, щось випросити в подарунок. Як трофей.

Нагадую, я не жадібний. Якщо вам подобається моя річ, я можу допомогти вам знайти її в інтернеті або в магазині. Якщо ви хочете, щоб саме це у вас з’явилося, як подарунок, теж без питань. В одну з найближчих зустрічей, а то й просто заскочивши на чашку чаю, я як би ненароком подарую те, що вам сподобалося. Ага, просто так і без приводу.

Але не чіпайте моє. Це моя річ, чому я повинен нею ділитися? Так, ми рідня. Так, добре спілкуємося. Ні, річ не віддам. Так, у мене багато всякого і різного. Але у кожній з речей є своя історія і причина бути тут.

А на запитання моєї подруги «Чому взагалі гості вважають, що ти повинен щось їм дарувати зі своїх речей?» я досі не знаю відповіді. Напевно, тут буде доречна фраза про «сіли на шию і звісили ноги». Мабуть, так і є, а тому моя задолбашка адресована самому собі. Але, тим не менше, люди, які постійно намагаються привласнити моє зі словами: «Ой, який кулон! Можна я заберу?», ви задовбали!