Вам швидко чи добре?

288

Працюю начальником управління в досить великій компанії. Секретарі — це якась чарівна каста: більшість вважає, що можна запросто працювати на цій посаді, не маючи абсолютно ніяких навичок. Дуже часто це проявляється вже в процесі роботи.

Пішла в декрет прекрасна Олена, яка знала і вміла все — уявіть, навіть вставала, коли заходив керівник! Щасливо пропрацювавши з нею кілька років, я залишилася біля розбитого корита.

Ввечері дзвінок з кадрової служби: «Олена Єгорівна, вранці вийде нова секретар». Опущу подробиці знайомства. Дзвоню секретарю: «Будьте ласкаві, поставте чернетки в лоток, дещо відкрию». — «А як? Я вмію в лоток закладати тільки чисті аркуші!»

Після неї прийшла 55-річна тітонька. Вона навчалася секретарській справі, ридаючи, знайомилася з поняттями «інтернет» та «електронна пошта», а ми за її навчання платили їй зарплату і поїли валеріаною. Резюме — цукерочка, співбесіда — залік з плюсом, робота — мінус нуль.

— Світлана Іванівна, о 19:00 під’їдуть з агентства нерухомості.
— Не, я залишитися не можу, мені страшно на електричці потім їхати.

— Світлано Іванівно, ви відправили факс в банк?
— Звичайно, три години тому.

Починаємо з’ясовувати, хто неправий: з банку телефонували хвилину тому, чекали цей важливий документ.

— Ви написали на аркуші «в кредитний відділ такому-то»?
— Ось ще! Самі розберуться.

Ось хочете вірте, хочете — ні, а приїхала Світлана Іванівна з невеликого містечка і про те, що банк може займати десять поверхів, навіть не підозрювала, як і про те, що телефонних ліній може бути більше одного, факс стоїть на «автоматі», а листи розносить кур’єр.

Наступна була гарна собою, чарівно варила каву, але мала дефектами пам’яті.

— Олена Єгорівна, телефонував чоловік, просив передзвонити!
— Як звали чоловіка?
— Та я не записала…
— Ну, хоч з якої організації?
— Не пам’ятаю…

Ще одна усі дзвінки з’єднувала миттєво, але все псувало одне «але»:

— Дзвонить Ілля Малярів з Нижнього.
Виявляється Світланою Колеровой з Ростова.

— Дзвонить Артем Миколайовичу Киевлев.
Виявляється Вадимом Леонідовичем Аверкиевым.

В такому дусі по двадцять разів на годину. Стомившись постійно уточнювати, з пачкою паличок для вух і грізно зсунутими бровами приходжу на ресепшн:

— Уточнюйте прізвища та назва організації!
— Не зрозумію, чим ви не задоволені? Я з’єдную швидко, уточнювати мені ніколи!

Чи варто говорити, що і друкувала вона теж швидко? Але недовго.