Відкладіть до обіду

195

Пару років тому мені у спадок дісталася квартира. Сам я навчаюся на очному в сусідній області, де і знімаю житло. Щоб не нести тягар утримання, квартиру я вирішив здати. Вибрав вільний день, приїхав, дав оголошення в місцеву газету. Через тиждень був дзвінок. Я приїхав ще раз, зустрівся з квартиронаймачами — молодою сімейною парою без дітей, дуже пристойними і культурними людьми. Дай, боже, кожному таких мешканців. Одна біда — з’їхали через півроку.

Довелося давати оголошення ще раз. «Ми хочемо зняти у вас квартиру на тривалий термін, коли ви можете приїхати?» Я назвав ціну, на яку клієнт відразу ж погодився і призначив день. У вечір мого приїзду брати трубку клієнт категорично відмовився. Потім зволив з’явитися на наступне ранок (а пари в універі заради мене, природно, ніхто не відміняв) і перенести зустріч на обід. Прочекавши там до пізнього вечора, я плюнув на все і зарікся: більше по першому ж заклику не вестися.

Остаточно добив мене дзвінок, зроблений через два місяці з того самого номера. «Здрастуйте, ви здаєте квартиру?» Тут я не став обмежувати себе у висловлюваннях і продемонстрував співрозмовнику всю глибину і широту російської мови. «Вибачте…» — пробурмотіла трубка і відключилася. Так от, я щиро сподіваюся, що ви до цих пір шукаєте собі квартиру, негідники!