Врятувати будь-яку ціну

47

Три роки тому у мене загинув старший дитина. Для матері це горе. Родичі намагаються підтримати, допомогти, зайвий раз не нагадувати — це хороші і нормальні родичі, які розуміють, як мені важко. Але є ще моя рідна мама.

Я прошу не одягати дочка в шубу при плюс п’яти — вона активна дитина, але мама відмахується:

— Ой, що ти знаєш, он одного уморила — другу я тобі не дам.

Вона годує доньку помідорами, на які в тій алергія. На мої заперечення тільки одна відмовка:

— Організм треба тренувати, і алергія пройде. Це у тебе діти помирають, а у мене вона буде міцнішати!

Висока температура у дочки?

— Організм повинен сам боротися, ніяких жарознижуючих! Так, з Павликом ти так не робила — і де тепер наш Павлик?

Так, мама. Звичайно, воЕкшн -лихач проїхав на червоне світло саме через «неправильно» одягненого дитини, «нетренованого» алергенами організму і «ослабленого» жарознижувальними імунітету. Дякую, я зрозуміла.

І немає, я не залишу сусідам нової адреси, куди я переїду. Втім, ти теж про мій переїзд не дізнаєшся, якщо не читаєш «Задолба!чи». У всякому разі, поки не побачиш нових мешканців у моїй колишній квартирі.