Як офіцер-шифрувальник проводив профвідбір в кодувальники

21

Після кількох років служби на посаді начальника восьмого відділення зенітно-ракетної бригади я, нарешті, зміг заповнити всі посади начальників секретних проваджень і кодувальників в дивізіонах розумними хлопцями-строковиками та жінками-військовослужбовцями. Всі дівчата розумниці і красуні як на підбір, з пишними гривами і осиными таліями. Так вже вийшло, хоча відбирав зовсім не за зовнішніми даними. Сам працював з кожним кандидатом, натаскував, навчав.

Але, звичайно, час від часу доводилося поповнювати ці ряди. І ось, утворилася у мене вакансія кодувальника в технічному дивізіоні групи дивізіонів С-200. Група – це три вогневих дивізіону і один технічний, стояли всі вони в одному невеликому військовому містечку, що називається, плечем до плеча.
В один із днів до мене звернувся наш кадровик з інформацією про те, що одна жінка з групи дивізіонів прямо-таки жадає зустрітися зі мною на предмет заняття вакантної посади під моїм керівництвом. Ну що ж, це збігається з моїми планами. Призначаю їй дату зустрічі, час. Але в призначений час ніхто до мене не звернувся. Я вже й забув, мало чи, може передумала, коли через кілька днів, повернувшись з командного пункту бригади, я застав перед дверима свого кабінету пишнотілу пані років сорока. Дама виглядала сердитою і незадоволеною.
– Я вас тут чекаю вже цілу годину.
– Вибачте, але я не пригадую, щоб призначав комусь зустріч на це час. Ви хто?
– Я (називає ім’я, прізвище). Я з приводу призначення на посаду в групі дивізіонів.
– Ах, он що. Але ж я, пам’ятається, призначав вам зустріч двома днями раніше. Тільки ви не прибули. Вам ще пощастило. Могли б почекати мене не годину, а весь день. Слід було б подзвонити мені, попередити. Ну, заходьте.
Дама невдоволено фиркнула, смикнув плечем, що слід було розуміти як те, що занадто багато честі дзвонити, попереджати. Мені це відразу не сподобалося.
Як швидко з’ясувалося, дама була дружиною одного із заступників командира групи дивізіонів, впливового підполковника. Сам її чоловік начебто цілком нормальний мужик і офіцер, перетинався з ним кілька разів, а от дружина… Ну да ладно, подивимося.
З’ясувавши основні анкетні дані претендентки, ставлю їй питання: «Як ви собі уявляєте свою роботу на посаді кодувальника технічного дивізіону?» Її відповідь мене ошелешив. «Якогось такого технічного дивізіону? Я маю намір бути начальником секретної частини ГРУПИ дивізіонів, а не якогось там дивізіону».
Так, стає цікаво. На посаді начальника секретки групи у мене вже кілька років стоїть молода, але досвідчена працівниця, Тетяна. Теж дружина офіцера, але молодшого. Перейшла вона на групу після декількох років роботи в технічному дивізіоні. Працювала бездоганно, ніяких зауважень. За ці роки у мене склалися з нею дуже доброзичливі ділові відносини. І ось мені заявляють таке.
– Вас, напевно, неправильно інформували. На посаді начальника СДП групи вже давно стоїть людина. Він мене цілком влаштовує. Убувати куди-небудь, наскільки я знаю, не планує. У мене для вас вакантна тільки посаду в тдн.
– Я знаю, що начальником секретки в групі (називає прізвище Тетяни). Але мене посаду в технічному дивізіоні не влаштовує.
–І що ж ви хочете? Як ви уявляєте собі ваше можливе призначення?
– Ви призначаєте мене на посаду начальника СДП групи (ага, ось так, без жодного досвіду роботи за фахом), а моя попередниця йде в свій технічний дивізіон, звідки вона й прийшла (тобто йде з пониженням). З командуванням групи все вже узгоджено.
Рокіровка – просто блиск. І навіть все узгодили. У мене за спиною. Ось тільки хто забув, що всі кадрові призначення в спецзв’язку – виключно моя прерогатива. Я мало не поперхнувся від такого нахабства. Дама явно поплутала берега. Або вона вирішила, що якщо у себе в групі їй як жінці предводителя повітового дворянства багато дозволяється, то і в моїй вотчині вона може ось так командувати? Пора ставити на місце знахабнілих.
Мене так і кортіло висловити цієї заплывшей жиром мадам все, що я думаю про неї і її, як їй здається, вже вирішену кадровому питанні. Але вчасно взяв себе в руки і стримався. Ми підемо іншим шляхом.
– Добре. Розкажіть мені, як ви собі уявляєте ваші майбутні службові обов’язки?
З розповіді мадам я зрозумів основне: свої обов’язки вона бачить виключно в тому, щоб «керувати і спрямовувати на» шлях істинний підлеглих солдатів і, звичайно ж, переместившуюся в технічний дивізіон Тетяну. Всі дружно орють, а вона ходить з вказуючим перстом. Понятненько. Дама вирішила під крилом чоловіка влаштувати собі синекуру. Мріяти, звичайно, не шкідливо. Але ось так, нахабно, по чужих головах. Ну, гаразд, зараз ми внесемо деякі поправочки в ці рожеві мрії.
– Ну, раз ви хочете на посаду начальника СДП групи дивізіонів, то я зобов’язаний ознайомити вас з вашими майбутніми службовими обов’язками з цієї посади.
Дістаю перелік функціональних обов’язків і починаю читати його вголос. По ходу справи своїми словами даю пояснення до офіційних формулювань. По мірі зачитування у дами округлюються очі, а обличчя стає таким, наче я дав їй спробувати лимон. Додаю від себе:
– Для заняття посади вам необхідно буде пройти спеціальну підготовку у нас в штабі бригади. Це займе один місяць у секретній частині і один місяць в кодогруппе. Потім залік.
– Це що, мені кожен день їздити до вас вчитися? А чому у нас в групі дивізіонів не можна організувати підготовку?
– А хто вас там буде готувати? У Тетяни і без цього роботи вище даху, та й не зможе вона. Солдат ваш з кодировочной технікою не знайомий, у нього інші завдання, а самостійно ви цю техніку не засвоїте.
– А навіщо мені взагалі ця кодуюча техніка?
– Як це навіщо? Вам за посадою належить знати і вміти на ній працювати. Зауважу, що обсяг листування у нас значний. Передача інформації йде в основному вечорами. Ну і по тривозі доведеться швидко прибувати на робоче місце в будь-який час дня і ночі.
Загалом, розписав в кольорі, які принади життя і служби очікують цю самовпевнену дамочку. Згустив, звичайно, фарби, але не сильно. Втім, вистачило і цього. Дама втратила колишню самовпевненість і, сказавши, що їй ця посада не підходить, вирушала геть. Ось так і розбиваються мрії неправедні.
Через кілька днів до мене заглянув наш кадровик, поцікавившись ходом справ з кандидаткою. «Не пройшла профвідбір», – сказав я. «Талія стандартам не відповідає». І вказав на що лежала у мене на столі будівельну рулетку. Після цього весь залишок дня то в одному, то в іншому кабінеті штабу стояв дружний чоловічий регіт.