Їжачки в тумані

109

Як тут прийнято писати, моя задолбашка може і маленька, але кожну весну і осінь я вимушено згадую про неї. І ллю сльози.

Справа в тому, що мені випало щастя постійно жити в невеликому селищі зовсім недалеко від МКАД, основна частина населення якого — дачники. Тобто, є у людей якась хатинка, де вони проводять вихідні і відпустки з квітня по вересень. І ось у цих-то дачників є дивна звичка: всі вихідні на початку і в кінці дачного сезону збирати на своїх ділянках опале листя, а ввечері неділі перед від’їздом підпалювати її.

У підсумку, все селище оповитий задушливим димом від чадящих куп листя, куди з нагоди кидається і інше сміття. Можливо паліям просто невтямки, що в опалому листі досить високий вміст всіляких шкідливих речовин, отриманих деревами з грунту й повітря і вони без жодного злого умислу відправляють всі ці речовини політати в атмосферу. Можливо, цей такий спосіб економити — вивіз сміття коштує грошей, а тут нікому нічого платити не треба, і золу можна потім розсипати по грядках.

Можливо, вони просто не уявляють собі, що після їх від’їзду наше селище перетворюється в газову камеру на кілька днів, тому що до наступних вихідних ці купи або прогорають, або їх гасить дощ.

А нам залишаються осередки вогню на огороджених ділянках, тліючі без нагляду. Що, якщо їх одного разу роздує сильним вітром і вогонь перекинеться на дерев’яні споруди, яких в окрузі греблю гати? Найближча пожежна частина розташована далеко від нас і перша машина приїде хвилин через тридцять-сорок (перевірено часом), а цього часу якраз достатньо, щоб від дерев’яної будівлі, будь то будинок або сарай, залишилися одні головешки.

Нам залишається тільки густа синя димна пелена з їдким запахом згарища, який чудово вбирається в тканину, шкіру і волосся. Нам залишаються роздратовані дихальні шляхи й очі, алергічні нежить і сльози. І нескінченні витрати на ліки, щоб якось справитися з цією напастю. Нам залишається постійне існування в режимі «їжачки в тумані», поки дачники не з’їдуть остаточно або поки на їх ділянках не закінчаться окаянні листя.

Прохання не влаштовувати нам газенваген без відриву від ПМЖ, як правило, ні до чого не ведуть. Або слід згоду на словах, до найближчого недільного вечора супроводжується черговою порцією чада, або: «А чо такого?» — з тим же результатом.

Так от, отруйники-дачники, знайте: ви дико, безжально, нелюдськи задовбали.